|
|
Електронна бібліотека
Всього матеріалів в бібліотеці: 166
Показано матеріалів: 71-80 |
Сторінки: « 1 2 ... 6 7 8 9 10 ... 16 17 » |
 На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман...
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Читати далі!
|
Чолом тобі, синє, широкеє мореї
Незглибна безодне, безмежний просторе,
Могутняя сило - чолом!
Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,
Думками скоряюсь, душею молюся,
Співаю величний псалом.
Читати далі!
|
Серце музики спинилось...
Чуєте - серце музики!
Серце, що ритмами билось,
Вже заніміло навіки.
Ох, як те серце любило -
До нестерпучого болю!
Як воно тяжко боліло
За Україну, за волю...
Читати далі!
|
Полечу я до Монголії
Та й куплю собі коня
Білого, як цвіт магнолії,
Ніжного, як цуценя.
І назад я аж до Києва
Буду їхать на коні.
Стану, як душа Батиєва,
При невидимій стіні.
Читати далі!
|
 «Поет — завжди казкар», — сказав якось М. Рильський. Справді, казковий
погляд на світ породжує щемне відчуття його краси, спонукає людину до
творчості. Саме таке сприйняття дійсності було притаманне поетові
Олександру Олесеві (справжнє прізвище — Олександр Іванович Кандиба),
який народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля, що на Сумщині.
Читати далі!
|
 Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і
очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли
перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди,
наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи
навіть.
Читати далі!
|
 Не ради сліз, і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття,
вони вже прокляті і так всіма на світі, задля слави нашого роду написано
і во ім'я любові про цю високу смерть.
І хоч багато судилося
нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне й миле
серед громів, почитаймо про матір Марію Стоян.
Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?
Читати далі!
|
- Товаришу командир! Завтра ви поведете нас у бій. Ми всі ось тут - і
старі, що вже по півроку на війні, і молоді, ось вроді Овчаренка, що
йтимуть до бою вперше, - усі ми знаємо, що завтра бій буде великий і
дехто з нас, звичайно, загине. Чи правду я кажу?
Читати далі!
|
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Читати далі!
|
 Тихо проходив я лісом; зелене
Листя рясне шепотіло круг мене;
Грона з калини, як жар, червоніли,
Квіти з трави різнобарвні гляділи;
Сонячний промінь купався між їми,
Роблячи листя й квітки золотими;
Читати далі!
|
|
|
