|
Електронна бібліотека
У розділі матеріалів: 10 Показано матеріалів: 1-10 |
|
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа? Читати далі!
|
"О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, — стане початком тоді мій кінець. Читати далі!
|
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
|
Гори багрянцем кривавим спалахнули, З промінням сонця західним прощаючись,—
Так моє серце жалем загорілося,
З милим, коханим моїм розлучаючись. Читати далі!
|
В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.
Читати далі!
|
(Образочки)
Сім’я сидить за столом, вечеряє, – вже й кутя, й узвар на столі. В хаті
так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Вся
сім’я гомонить, кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває
себе щасливим і повним надій, хоч ніхто не знає, чого, власне,
сподівається він і чи справдяться його надії… Тая радість перелітає з
одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах, бринить
чарочками, лунає в дзвінкому дитячому сміхові. Читати далі!
|
Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у
людей. Та й нащо їй велика хата? Сама вона живе в ній із своїм старим:
ні діток не має вона, ні родини; от хіба тільки сусідка або кума
забіжить часом на попрядки чи так у свято прийде одвідати; а то Пріська
все сама та сама. Тепер же вона має гості; не які й гості: з свого-таки
села прийшла до неї кума її, Мотря, давня приятелька (ще дівчатами
товаришували). Читати далі!
|
Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки. Їм страшно й радісно, якась надія мріє… Так з вирію в свій край летять пташки. Чи не здається їм, що принесуть з собою Новії, ще не співані пісні, Що в краю темному, сповитому журбою, Блиснуть пісні, мов блискавки ясні.
Читати далі! |
Суворий Дант, вигнанець флорентійський, Встає із темряви часів середньовічних. Як ті часи, такі й його пісні, Він їх знайшов в містичнім темнім лісі, Серед хаосу дивовижних марищ. Чий дух одважився б іти за ним блукати По тій діброві, якби там між терням Квітки барвисті вічні не цвіли? Читати далі!
|
|
|