|
|
Електронна бібліотека
У категорії матеріалів: 5
Показано матеріалів: 1-5 |
|
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Не ради сліз, і розпачу, й скорбот, і не в ознаку гіркого прокляття,
вони вже прокляті і так всіма на світі, задля слави нашого роду написано
і во ім'я любові про цю високу смерть.
І хоч багато судилося
нам незабутніх утрат, хоч легше було б очам читати щось лагідне й миле
серед громів, почитаймо про матір Марію Стоян.
Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?
Читати далі!
|
- Товаришу командир! Завтра ви поведете нас у бій. Ми всі ось тут - і
старі, що вже по півроку на війні, і молоді, ось вроді Овчаренка, що
йтимуть до бою вперше, - усі ми знаємо, що завтра бій буде великий і
дехто з нас, звичайно, загине. Чи правду я кажу?
Читати далі!
|
Напишу я слово про хату за тисячу верст і за тисячу літ від далеченних
сивих давен аж до великого мого часу всесвітньо-атомної бомби. На Україні й
поза Вкраїною сущу. Білу, з темною солом'яною стріхою, що поросла зеленим
оксамитовим мохом, архітектурну праматір пристанища людського.
Незамкнену, вічно одкриту для всіх, без стуку в двері, без «можна?» і без
«войдите!», високонравствену людську оселю. Бідну і ясну, як добре слово, і
просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа, немовби виросла
вона, мов сироїжка в зеленій траві.
Читати далі!
|
— Скажи мені, друже,— спитав я армійського хірурга
Миколу Дудка,— ось ти працював на фронті півтора майже року. Ти різав сотні
людей…
— Тисячі,— спокійно поправив мене хірург.
— Тисячі…
Я заплющив очі, намагаючись уявити собі
страждання, зойки тисяч людей, тисячі благальних очей — о, скажіть, докторе,
скажіть!.. |
В сьому короткому нарисi автобiографiчного кiнооповiдання автор поспiшає зробити вiдразу деякi визнання: в його реальний повсякденний свiт що не день, то частiше починають вторгатися спогади. Що викликає їх? Довгi роки розлуки з землею батькiв, чи то вже так положено людинi, що приходить час, коли вивченi в давно минулому дитинствi байки й молитви виринають у пам'ятi i заповняють всю її оселю, де б не стояла вона.
Читати повністю твір!
|
|
|
