Електронна бібліотека
Дмитро Павличко: Вірші з Монголії
Полечу я до Монголії
Та й куплю собі коня
Білого, як цвіт магнолії,
Ніжного, як цуценя.
І назад я аж до Києва
Буду їхать на коні.
Стану, як душа Батиєва,
При невидимій стіні.
І заплачу я від наляку -
Де ж ті храми, де церкви,
Що монгол побачив здалеку
Із-за Волги, з-за Туви?
Ні, не він збивав копитами
Плінту з-під небесних бань -
Підривали динамітами
Твердість княжих мурувань.
Він - під окрики та ламенти -
Бляху золоту здирав.
Хто ж виважував фундаменти?
Хто каміння звідси крав?
Хто ж то застеляв соборами
Заболочені шляхи,
Де ж той хан з думками хворими,
З видом лютої пихи?
Ще димує церква спалена,
В небесах летить притвор -
Тут пройшли батири
Сталіна - Постишев та Косіор.
А за тими багатурами -
Їхня гвардія тверда.
Обжиралась довго мурами
Жадібна святинь орда.
Серце стогне, ніби в оливі
Розгаряченім кипить.
Як же конику - монголові
Розказати, що болить?!
Додав на сайт: головний редактор сайту, Антон Салюк
|
| Коментарі: 0
|
|
