|
|
Електронна бібліотека
Борис Грінченко: У лісі
Тихо проходив я лісом; зелене
Листя рясне шепотіло круг мене;
Грона з калини, як жар, червоніли,
Квіти з трави різнобарвні гляділи;
Сонячний промінь купався між їми,
Роблячи листя й квітки золотими;
Хмара метеликів жвавих вилася;
Пісня пташина дзвеніла-лилася.
В пісні тій одгуки щастя і долі,—
Кращої пісні не чув я ніколи;
Щастям, здавалось, тут все оповите...
Серце намучене, лихом прибите,
Мовби затихло, а мука і горе
Наче потопли в безоднєє море,
В море проміннів, як злото, блискучих,
В море пісень, голосних і співучих!..
Радощі душу мені обнімали,
Голову пахощі з квітів сп’яняли...
І забажалось тоді мені долі,
Долі пташок тих, пташиної волі,
Долі, коли і гнітючі й похмурі
Думи не давлять, не шарпають бурі,
Долі безхмарної, долі такої —
Саме як сонячний день цей ясної!
І забажалось... Коли це у гаю
Скрик розітнувся... Відкіль — я не знаю,—
Тільки така в йому мука почулась!..
Серце у грудях мені стрепенулось...
Мабуть, то пташка шуліці впіймалась,
Скрикнувши так, як з життям розставалась,
Може, щось інше,— не знав я нічого!
Серце забилося з болю тяжкого:
Знову згадалися муки і горе,
З сліз та із крови згадалося море,
Що розлилося без краю на світі,—
Годі, у мріях про долю, радіти!
Геть з цього лісу! Не тут, між квітками,
Там, між людьми, що повиті сльозами,
Там знайду місце і долю єдину:
Долю робітника без одпочину...
|
| Коментарі: 0
|
|
|
