|
Електронна бібліотека
Всього матеріалів в бібліотеці: 166 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 ... 16 17 » |
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт. Читати далі!
|
Я
виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли
розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у
руці. І перше, що бачу-хату Карпа Яркового. А перед нею- молоденька
сосна рівними рядочками на жовтому піску. Читати далі!
|
Жив у нас у селі козак
Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не
дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як
сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум
добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в
хату навертатись. Читати далі!
|
Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
|
Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі
Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною.
Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер
по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не
оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами
дорогії, в барильцях щире золото й срібло. Читати далі!
|
Отож, п’ятого березня я прибув на Колиму. Позаду залишилося
53 дні етапу, майже два місяці. Згадую камеру челябінської тюрми
з натовпами тарганів по стінах; надивившись на них, я чув, як
свербить усе тіло, і потім — новосибірська пересилка, перебута
разом з В. Хаустовим, страшна іркутська тюрма — мене вкинули
в камеру з бічами-аліментщиками: вошиві, брудні, отупілі,
вони розносили дух периферійної задушливої волі... Читати далі!
|
За роком рік росте твоя тюрма,
за роком рік підмур'я в землю грузне,
і за твоїм жалінням заскорузлим,
за безголів'ям - просвітку нема. Читати далі!
|
Вільна
Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з
січня 1926 до 28 січня 1928. |
О панно Інно, панно Інно! Я - сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив - Дитинно, злотоцінно. Любив? - Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз - ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Читати далі!
|
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. Читати далі!
|
|
|