|
|
Електронна бібліотека
У категорії матеріалів: 6
Показано матеріалів: 1-6 |
|
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарешті з
служби додому. Фу-ти! Ну-ти!.. Він був голоден і злий. Скрипів чобітьми,
гримав дверима. Базарні лайки і гармидер участка ще клекотіли у ньому,
сердито ворушили губи і квадратове лице, налили кров'ю кулак, ще важчий
од грубого персня. Ввійшов у світлицю, ляснув по-офіцерськи лакерованим
чоботом в чобіт і з досадою кинув картуз на вікно. Але од того руху
підскочив на лутці жінчин беззубий гребінь і легкий, збитий жмуток
брудного волосся вчепився до рукава.
Читати далі!
|
Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і
очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли
перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди,
наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи
навіть.
Читати далі!
|
Дe б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера,
густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було
на світі. Атмосфера гаряча, тривожна, вся - небезпека і боротьба,
вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і
безконечно довга дорога, на якій стільки вже полягло...
|
Скотилося сонце з високого неба,
За день утомилось — спочить йому треба;
Й, прощаючись любо з небосхилом синім,
Всю землю залляло рожевим промінням.
Читати далі!
|
Назносим каміння, назносимо глини,
Збудуємо хатку з дверима у сіни
Та зробимо в хатці яснее віконце,
Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.
Читати далі!
|
Лишилось тільки ще
спакуватись... Се було одно з тих незчисленних «треба», які мене так
утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике, — вагу
те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже
керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час
увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.
Читати далі!
|
|
|
