|
|
Електронна бібліотека
У категорії матеріалів: 7
Показано матеріалів: 1-7 |
|
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного
коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в
борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу
мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як
нашильником.
Читати далі!
|
То як Семен із заходом сонця вернув додому, то застав на своїм подвір'ї
п'ять кованих возів, набитих всіляким добром, ще й колиска наверху була.
Коні коло возів добрі. А на приспі сиділи старі й молоді, самі
незнайомі. То Семен старий і босий, з черевиками через плечі, сказав: - Славайсу Христу, люди добрі! Відки ви і як вас маю звати?
- Ми буковинські, война вігнала нас із дому; я є Данило, а це коло мене
моя жінка Марія, стара вже; а це мої дві невістці з дітьми, та донька,
також з дітьми; та хочемо у вас переночувати, як приймете.
Читати далі!
|
Білими губами упівголос буду вам казати за себе. Ні скарги, ні смутку, ні радості в слові не чуйте!
Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий.
З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили.
І я ходив тихонько, як біленький кіт.
Читати далі!
|
Марія сиділа на приспі й шептала:
—
Бодай дівки ніколи на світ не родилиси; як суки, валяютьси; одні
закопані в землю, а другі по шинках з козаками. І нащо воно родитьси на
світ божий? І дурне, і пусте, ще і з вінком на голові.
Вона саме закопала свої дві доньці в потайничок у льоху, як у селі зчинили крик, що йдуть уже свіжі козаки.
Чого
тоті козаки хочуть, чого шукають? Її стодоли пусті, комора без дверей,
порожня, хата — гола, а замки від скринь ржавіють попід ноги. Не хотіла
на них у хаті ждати. Облупана, обдерта тота її хата.
Читати далі!
|
— Я йду, йду, мамо. — Не йди не йди, сину...
Пішов,
бо стелилася перед його очима ясна і далека. Кожні ворота минав, усі
білі вікна. Любив свою дорогу, не сходив з неї ніколи. Уднину вона була
безконечна, як промінь сонця, а вночі над нею всі звізди ночували. Земля цвіла і квітками своїми сміялася до нього. Він їх рвав і затикав у свій буйний волос. Кожна квітка кидала йому одну перлу під ноги. Очі його веселі, а чоло ясне, як керничка при пільній дорозі.
Читати далі!
|
Ти будь у мене тверда, як небо осіннє уночі. Будь чиста, як плуг, що
оре. Будь мамою, що нічков темнов дитину хитає та тихонько-тихонько
приспівує до сну. Вбирайся, як дівчина раненько вбираєся; як виходить до
милого, ще й так вбирайся. Шепчи до людей, як ярочок до берега свого.
Читати далі!
|
Сільський богач Андрій Курочка сидів коло стола і обідав,- не обідав, а
давився кожним куснем... Домашня челядь входила до хати, вносила
заболочені цебри, сварилася, метушилася і виносила їх між худобу.
Богацькі діти і слуги були брудні і марні. Вони двигали на собі
необтесаний і тяжкий ярем мужицького богацтва, котре ніколи не дає ані
спокою, ані радості ніякої. Сам богач найгірше томився у тім ярмі,
найбільше проклинав свою долю і безнастанно підганяв своїх дітей і
наймитів.
Читати далі!
|
|
|
