|
|
Електронна бібліотека
Всього матеріалів в бібліотеці: 166
Показано матеріалів: 21-30 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 ... 16 17 » |
 "О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Читати далі!
|
 Вийшла в поле руська сила,
Корогвами поле вкрила;
Корогви, як мак, леліють,
А мечі, як іскри, тліють,—
Не так тліють, іскри крешуть,
А лисиці в полі брешуть.
Читати далі!
|
 Ранок, сірий, холодний,
мартовський ранок. Хмари темним, густим димом нависли над селом і
незграбники величезними клубками низько повзуть кудись далеко-далеко.
Січе пронизуватий, тонкий дощик і сріблястим порохом покриває і хати, і
землю, і жовто-зелену травичку, що з'явилася з-під снігу.
Читати далі!
|
Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло.
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло...
Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло,—
В нім погасла снага.
Читати далі!
|
 То як Семен із заходом сонця вернув додому, то застав на своїм подвір'ї
п'ять кованих возів, набитих всіляким добром, ще й колиска наверху була.
Коні коло возів добрі. А на приспі сиділи старі й молоді, самі
незнайомі. То Семен старий і босий, з черевиками через плечі, сказав: - Славайсу Христу, люди добрі! Відки ви і як вас маю звати?
- Ми буковинські, война вігнала нас із дому; я є Данило, а це коло мене
моя жінка Марія, стара вже; а це мої дві невістці з дітьми, та донька,
також з дітьми; та хочемо у вас переночувати, як приймете.
Читати далі!
|
 Пізній нехитрий Божий маневр –
місяць росте, наче плід у шлунку.
Серпень, чіпкий, попри те, що мине,
впевнено згущує фарби в малюнку.
Теплі циклони, мов слід поцілунку,
гоять природи розхитаний нерв.
Читати далі!
|
Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.
Читати далі!
|
Час починати відлік цій боротьбі.
До міста вбігають діти і підіймають галас.
За містом у небі кружляє змій,
грає на світлій трубі,
і дивиться з-поза хмар
на крикливий фортечний гамуз.
Читати далі!
|
 Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:...
Читати далі!
|
Всі кріплення важких снігів,
всі накопичення ремесел,
всі тіні дотиками весел
лишають поміж берегів
сліди – ці вервиці тугі
між зим і весен.
Читати далі!
|
|
|
