|
Електронна бібліотека
Всього матеріалів в бібліотеці: 166 Показано матеріалів: 151-160 |
Сторінки: « 1 2 ... 14 15 16 17 » |
В сьому короткому нарисi автобiографiчного кiнооповiдання автор поспiшає зробити вiдразу деякi визнання: в його реальний повсякденний свiт що не день, то частiше починають вторгатися спогади. Що викликає їх? Довгi роки розлуки з землею батькiв, чи то вже так положено людинi, що приходить час, коли вивченi в давно минулому дитинствi байки й молитви виринають у пам'ятi i заповняють всю її оселю, де б не стояла вона. Читати повністю твір!
|
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди. Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись чи скрипнула хвіртка. Читати далі! |
Добрий ранок, моя одинокосте! Холод холоду. Тиша тиш. Циклопічною одноокістю небо дивиться на Париж. Моя муко, ти ходиш по грані! Вчора був я король королів. Читати далі! |
Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – біла симфонія снігу пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, сказав із дорослим смутком: Читати далі! |
А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,— це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне — дивитись в очі звіру і просто — залишатися людьми. |
(Образочки)
Сім’я сидить за столом, вечеряє, – вже й кутя, й узвар на столі. В хаті
так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Вся
сім’я гомонить, кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває
себе щасливим і повним надій, хоч ніхто не знає, чого, власне,
сподівається він і чи справдяться його надії… Тая радість перелітає з
одного обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах, бринить
чарочками, лунає в дзвінкому дитячому сміхові. Читати далі!
|
Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у
людей. Та й нащо їй велика хата? Сама вона живе в ній із своїм старим:
ні діток не має вона, ні родини; от хіба тільки сусідка або кума
забіжить часом на попрядки чи так у свято прийде одвідати; а то Пріська
все сама та сама. Тепер же вона має гості; не які й гості: з свого-таки
села прийшла до неї кума її, Мотря, давня приятелька (ще дівчатами
товаришували). Читати далі!
|
Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки. Їм страшно й радісно, якась надія мріє… Так з вирію в свій край летять пташки. Чи не здається їм, що принесуть з собою Новії, ще не співані пісні, Що в краю темному, сповитому журбою, Блиснуть пісні, мов блискавки ясні.
Читати далі! |
Суворий Дант, вигнанець флорентійський, Встає із темряви часів середньовічних. Як ті часи, такі й його пісні, Він їх знайшов в містичнім темнім лісі, Серед хаосу дивовижних марищ. Чий дух одважився б іти за ним блукати По тій діброві, якби там між терням Квітки барвисті вічні не цвіли? Читати далі!
|
Вiчний революціонер - Дух, що тiло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, Вiн живе, вiн ще не вмер. Нi попiвськiї тортури, Нi тюремнi царськi мури, Анi вiйська муштрованi, Ні гармати лаштованi, Нi шпiонське ремесло В грiб його ще не звело. Читати далі!
|
|
|