Всі кріплення важких снігів,
всі накопичення ремесел,
всі тіні дотиками весел
лишають поміж берегів
сліди – ці вервиці тугі
між зим і весен.

Сльота перекладає прес
турбот на голови містечок,
на вигини дбайливі течій.
Без попереджень і адрес
стікає приміських небес
солодкий кетчуп.

Тендітні злами забуття,
невидимі для ока межі.
Примхлива змога стати межи
Усіх світил, чия кутя
ляга на радіомережі
без вороття.

Втинаючись в глибоке тло
дитячих видив, переміщень,
з усього плетива приміщень,
з усього світла, що текло
повз очі, постає стебло,
пробивши днище.

Нічний вібруючий бузок.
Під вікнами, як сіль у рані,
потужний звук, що рушить грані –
дерева проливають соки,
мов труби схованих в пісок
важких органів.

Набряклі залози весни
над стінами районних центрів.
З яких чіпких підземних нетрів,
з чиєї вогкої вини
постануть ще подібні сни –
густі й відверті?

І цей напівпрогіклий мед,
прозора і ядуча слина –
по всьому. Березнева глина,
розмиті фарби, рух планет
і довгі описи прикмет
Отця і Сина.

Додав на сайт: Андрій Пустович