Твір: "Поет-це слово. Це його життя" (поезія М. Вінграновського) - 29 Квітня 2011 - Реферати, шкільні твори, конспекти, білети, к/р та інше - Українська література-навчальний портал
П`ятниця, 09.12.2016, 00:04
Вітаю Вас Гість | RSS

Видання знань "Українська література"

Наше опитування
Якій країні належить творчість М.В.Гоголя
Всього відповідей: 10734
Форма входу
Рубрики сайту
Спільнота ВК
Реклама

Украинская Баннерная Сеть
Пошук

Реферати, шкільні твори, конспекти, білети, к/р та інше

Головна » Твір: "Поет-це слово. Це його життя" (поезія М. Вінграновського)
Твір: "Поет-це слово. Це його життя" (поезія М. Вінграновського)
Уже перша збірка поезій М. Вінграновського засвідчила його непересічний талант і викликала відверте захоплення читачів. Поет охопив своєю увагою Космос, людство, землю, народ, добу, Україну. Саме в цих глобальних вимірах жив його ліричний герой. Поет був непересічною особистістю. Усе, до чого він прикладав свою творчу силу й енергію, розцвітало, розкривалося новими гранями людських можливостей.

Результатом режисерської роботи М. Вінграновського на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка стали десять художніх та документальних фільмів. Водночас, пам'ятаючи про свою акторську освіту, Вінграновський починає зніматися, зокрема зіграв головну роль у фільмі "Повість полум'яних літ". Ця кінострічка на Міжнародному Канському кінофестивалі була відзначена премією за режисуру. У цей же час Вінграновський дебютує у журналах "Дніпро", "Жовтень", "Літературній газеті" як поет.

Можливо, такі могутні характери народжуються і виховуються у безмежних південних степах. Народився поет на Миколаївщині, дитинство і юність провів тут, на берегах Бугу й Синюхи. Ці ранні спогади дозволили йому сказати: "Повні вітру і сонця, скупі на воду і дощ, великі степи —- землі безсмертної волі народу, шаблі, коня і плуга, землі вічних небезпек і звідси нечуваного людського товариства". Невипадково, що любов до рідних степів, рідної землі стає одним із провідних мотивів його поетичної творчості:



І той любов'ю повниться до світу,

Хто рідну землю має під собою.



В одному з інтерв'ю поет висловився так: "Батьківщина і народ — це життя поета, його кров, його нерви, його любов, його надія... Батьківщина, земля, любов, люди — без цього поет не поет..." Як бачимо, своє завдання поет вбачав у тому, щоб оспівувати і возвеличувати близькі, добре знайомі, а від того по-справжньому важливі для кожного українця цінності.

Невипадково центральним образом процитованої вище поезії є образ тополі. Шанування дерев українцями бере свій початок із сивої давнини.

Колись наші предки поклонялися деревам як Богам. В апокрифах, текстах, що не ввійшли до складу канонічної Біблії, розповідалося про Дерево Життя. Дерево Життя — один із найпоширеніших мотивів народного мистецтва, особливо на вишитих рушниках. До прийняття християнства було багато священних гаїв, куди ходили на поклоніння богам природи. Тут росли священні дерева, стояли кумири, відбувалися народні гуляння.

Для М. Вінграновського таким Деревом Життя стала тополя:



Коли засне, немов дитя мале,

Глибоке місто неспокійним сном,

Вона приходить здалеку до мене

І шелестить до мене під вікном,

Щоб повертався я на Україну.



З якою метою треба повернутися на батьківщину? Відповідь ліричного героя звучить так: "плугами чорнокрилими орать і тополята в полі поливать, і поливати землю тополину...". У якому б скрутному становищі не опинялася людина, вона ніколи не повинна забувати про свій синівський обов'язок перед Батьківщиною. Поет мріє, що колись настануть часи спокою і миру на його рідній землі, бо тільки на мирній землі працьовитий господар може вирощувати хліб.

Символом національної сили, з яким пов'язується все найсвятіше, найдорожче, що відбулося в житті поета і його народу, стає образ славетного Дніпра. Дерево Життя і Ріка Життя нерозривні в уяві ліричного героя із Вітчизною. Отже, образ Дніпра є активним виявом пристрасної любові до життя, матері Вітчизни.

Як бачимо, патріотичні почуття поета уособлюють образи природи. Власне, так і має бути, адже людина шукає у природі духовного спокою і порятунку, розвантаження психіки, моральних сил. Згадаємо хоча б "Зачаровану Десну" О. Довженка, вчителя і доброго порадника М. Вінграновського.

На своєму творчому вечорі з нагоди 50-літнього ювілею поет звернеться до пам'яті кіномитця з такими словами: "Він для мене був навіть не наставником, а божеством. Люблю те, що й він, — свій час, рідну землю".

Ліричний герой поезій Вінграновського здатен розмовляти з природою. Але розмова ця відбувається на якомусь незнаному для інших людей вищому рівні. Він ніби розчиняється у всесвіті для того, щоб вловити, відчути і насолодитися невимовною гармонією природи. Він стає невід'ємною часткою цієї гармонії:



Лиш я незчувсь, як стишилась хода,

Як простелився вітер за плечима,

І на слова мої дивилася вода

Кленовими осінніми очима.



Природа — це джерело віри у вічне. Людина, що живе, оточена красою природи, — і сама стає красивою.

Поезія М. Вінграновського — явище глибоке, самобутнє й невичерпне, як саме життя. З неї постає людина з добрим серцем, чесна, порядна, щира, милосердна і талановита.

Джерело:
Бібліотека Української література
Додав на сайт: редактор рубрики "Реферати" Леонід Пустовгар
Категорія: Шкільні твори
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Квітень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Бібліотека
Реклама

Украинская Баннерная Сеть


Украинская Баннерная Сеть
Друзі сайту
Реферати українською мовою скачати безкоштовно
Додай в нотатки