Українська література-навчальний портал

Фільм: Україна в огні

Admin — Sat, 07 Apr 2012 06:33:29 GMT

Фільм "Україна в огні" був поствалений дружиною Довженка - Юлією Солнцевою через десять років після смерті автора. Усе своє життя вона була підтримкою, захситом і натхненницею для Олександра Петровича. Коли його не стало - вона продовжила справу його життя. $CUT$

Онлайн:

Фільм: Лісова Пісня (1961)

Admin — Fri, 30 Mar 2012 11:04:08 GMT

За мотивами драми-феєрії Лесі України з одноіменною назвою.
Режисер: Віктора Івченко
Рік: 1961
В ролях: Раїса Недашківська, Володимир Сидорчук, Петро Вескляров, Володимир Рудін, Валерій Квітка, Варвара Губенко, Раїса Пироженко, Раїса Дорошенко, Ада Роговцева, Леонід Марченко
$CUT$

Онлайн:

Твір: Художній світ Івана Драча

AndriyPustovech — Mon, 16 May 2011 14:07:53 GMT

Про Івана Федоровича Драча останнім часом говорять більше як про політика і громадського діяча. В інтерв’ю до шістдесятиріччя поета журналісти дорікали йому за цей зв’язок, вважаючи, що це шкодить поезії. Але саме свідома громадсько-політична позиція автора у поєднанні з могутнім поетичним даром подарували читачеві поему «Чорнобильська мадонна».

Поезія І. Драча завжди відзначалася віддаленою асоціативністю, різким, ніби механічним поєднанням чуттєвої конкретики деталей із їх незвичним метафоричним наповненням, символізацією. Вже у перших частинах поеми зустрічаємо такі образи-символи, образи-картини: «паморозь сива бузку посивілого», «у рудому лісі, що сонця рудіший», «лічильник Гейгера пищить так потойбічно».

Ці штрихи короткі, але точні, бо достатньо місткі, аби окреслити руйнівну силу вибуху, який несе смерть усьому живому. Кожен образ проводить цю думку по-своєму. У перших двох висловах трагічну картину створює повтор слів «сивий» і «рудий», досягаючи художнього ефекту: у читача складається враження насильства над природою, передчасного її вмирання. Певну роль відіграє і зіставлення рудого лісу і такого ж рудого сонця. Адже і там і там не може існувати життя. Таким чином, художній прийом несе певне смислове навантаження.

Однак не тільки зорові образи створює поет, щоб передати увесь трагізм того, що сталося. Радіація страшна ще й своєю непомітністю, коли тільки спеціальні прилади фіксують небезпеку. Метафорична конструкція «лічильник Гейгера пищить так потойбічно» максимально наближає реальний світ живих людей до світу мертвих.

Поет сміливо вводить у мову вірша наукову лексику, найменування наукових приладів — «лічильник Гейгера», включаючи таким чином конкретну реальність у поетичний світ людських емоцій, які наділяють реальні риси символічним значенням. Це значення ще й підсилюється словом «потойбічно». Так народжується трагічний символ загибелі. І подібних символів багато в усій поемі.

Розкриваючи тему екологічної катастрофи, автор звертає увагу на етичну сторону подій. Не випадково в поемі з’являється біблійна символіка. Іван Драч подає чорнобильську трагедію через призму особистісних переживань, однак особистісне тут переходить межі «Я» і сконцентровує в собі ідею загальнолюдської трагічної долі. Як це вдається автору? За допомогою широкого спектра художніх засобів: метафоричності, побудованої на асоціативних зв’язках, гіперболізації максималістськи загострених почуттів, побудови фрази.

Так, оригінальний рядок «О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!» побудований із уживанням тавтології та граматично неузгоджених лексем. Цей прийом допомагає зрозуміти бажання ліричного героя повернутися до нормальних умов існування, психічної рівноваги. Але як фатум постає образ вогняного хреста — уособлення тотальної всеприсутності й невідворотності лиха: хрест — «на всі небеса». Епітети «пекучий», «палючий», «огнений» та метафора «Падає з нього огненна роса» розкривають шоковий стан людей, які опинилися в епіцентрі катастрофи, і навіть їх фізичні страждання.

Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби художнього зображення головній думці — показати всесвітність трагедії, яка сталася в Чорнобилі, зрозуміти її як попередження зарозумілому людству, що, захоплюючись науково-технічним прогресом, забуває про обов’язок перед матір’ю-природою, про відповідальність перед Землею.

Джерело: parta.ua

Твір: Філософські роздуми Григорія Сковороди про людське щастя

redaktorantonsaluk — Sat, 14 May 2011 11:45:26 GMT

Головними роздумами Г.Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «У твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».

Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастие твоє, и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе єсть». Досягти щастя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою».

Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.

Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він, природно, почерпнув з народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принципом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини.

Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо.

Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г.Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як висхідну тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе, запозичене як з народної скарбниці, так і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Лафонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту.

«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «блаженної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто».

Вчення Г.Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови, — немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реалізувати їх сповна?

Джерело: parta.com.ua

Твір: Особливості індивідуального стилю Ліни Костенко

redaktorantonsaluk — Thu, 05 May 2011 13:18:00 GMT

Ліна Костенко — феномен української літератури XX століття: поет, самобутній філософ, безстрашний творець, багата духовним світом. В чому ж геніальність цієї людини? Очевидно, в дивовижно яскравому світі художнього слова.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з'ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленість того, що ми звемо минулим, торішнім тай майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить
Звичайна хата з комином
На росах і дощах
Настояний бузок
Оця реальна мить
Вже завтра буде спомином,
А післязавтра — казкою казок.

Основні мотиви її творчості — це історія нашого народу, філософічність буття, тема поет і поезії, тема кохання, тема моралі,

Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допомогою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замислюється письменниця. її хвилює те, що спотворює душу, що знищує життя:

Не так страшна та річка Лета
Не так цензура та гірка
Як самознищення поета
Брехнею власного рядка.

Вона доводить, що поет повинен служити тільки народу, а не його ворогам. Деякі слова і паузи додаткові надають категоричності:

Душа у вирій проводжає птиць
Трагічний профіль сходить над снігами
Поет не буде ширмою для вбивць
Були
І є
І будем ворогами.

Внутрішня діалектика Ліни Костенко дає розуміння суперечностей життя. Вона доводить, що все у житті видозмінюється, все в русі:

Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся, прикрого рядка
Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки
Не бійся правди, хоч яка гірка
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Поетеса сприймає життя «крізь призму культури». її поезія багатобарвна і мінлива, вражаюча, сповнена ліризму, несе смислове навантаження.

Дивує те, що Ліна Костенко часто зовсім не ставить розділових знаків, дотримуючись своєї специфічної форми, використовує свою улюблену інтонацію — іронію:

Іронія — це блискавка ума, котра
Світить все глибини смислу,

ЇЇ поезія — це неповторність художнього дива в українській літературі.

Джерело: parta.com.ua
Додав на сайт: Антон Салюк

Реферат: Український романтизм

redaktorantonsaluk — Wed, 04 May 2011 13:16:57 GMT

Так само, як харківський осередок романтиків не був обмежений тільки Харковом, причетними до київського осередку були українські романтики з інших міст України й Росії. У «Ластівці» друкувалися поезії чернігівців В. Забіли, в «Молодику» виступив полтавець О. Афанасьєв-Чужбинський, у Москві жив і працював видавець історичних українських матеріалів і одночасно автор романтичних віршів О. Бодянський.
Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861—62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем «Юродивий» і «Неофіти». До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття.

Завантажити реферат у повному обсязі

Додав на сайт: Антон Салюк

Твір: Доля людини на рідній землі у поезіях Малишка

redaktorantonsaluk — Wed, 04 May 2011 13:10:53 GMT

Син України — Андрій Самійлович Малишко — зробив великий внесок у духовну скарбницю свого народу. Народжений у бідній селянській родині, він завжди прославляв людину праці — хлібороба, тесляра, учителя, безмежно любив свою яворову батьківщину — Україну. Цими ж рисами наділені його герої: Хома Метелик, Докія Петрівна, Трохим Іванович, мати — Ївга Базилиха. $CUT$

Малишко прагне, щоб його сучасники відчули святість рідної землі, виховує це відчуття в собі:

Ти мене з дитинства
підіймала, Хліб дала з
піснями солов’я, Відвела
доріг мені немало, Земле,
зореносице моя!

Доля простої людини завжди пов’язана з працею на рідній землі.

У вірші «Урожай» колишній бідняк Хома Метелик завдяки відданості землі, творчій праці на ній сам змінює свою долю на краще, стає рільничим бригадиром, здобуває повагу серед таких же трударів:

О мій врожаю, світла моя доля,
Візьму я колос, тихо коливну,—
Люблю твій шум і шепіт серед поля
1 серцем чую силу наливну.

Старий лісник Оксен усе життя присвятив прикрашанню рідної землі лісами, він оберігає землю, піклується про її спокій:

А він піде один, щоб чути землю —
Хто йде по ній і чи з добром, чи злом?

Зі щемом у серці поет згадує тяжку долю шевця і романтика дядька Микити, який не втратив ніжності, «хоч її не бачив цілий вік». Немає вже цього мрійника, але «інколи ми падаєм в дорозі, та безсмертно починаєм жить», бо людина, яка свою працю віддала людям, живе в їхній пам’яті. Міць твоя живе в моєму хлібі і в судьбі, якою дорожу.

У часи воєнного лихоліття трударі мріють про кращу долю після перемоги над фашистами.

«Балада про колосок» — романтично піднесена, незвичайна за сюжетом. У пораненого солдата на грудях проросло зерно:

Від жару серця мойого
В осінню прохолоду,
Від крапель крові на грудях,
Від теплоти долоні…

Людина здатна на самопожертву заради своєї землі:

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.

Від того, якою буде рідна земля, залежить і доля людини — щаслива чи трагічна. Народ вірить у своє визволення, у кращу долю своєї батьківщини:

Але бачити буду: цвіти зацвітають хороші
У твоїм, Україно, зеленім і вічнім саду.

Через усю творчість поета червоною ниткою проходить любов до рідної землі і доля людини.

Показовою щодо цього є поема «Це було на світанку». У ній оспівано безсмертя рядової людини, здобуте чесною, самовідданою працею.

Героїня поеми Докія Петрівна пройшла сувору школу життя. У труді на благо рідної землі здобуває вона достаток, славу, повагу, здобуває свою щасливу долю.

Особливо промовистим є діалог Докії і землі. Перед смертю Докії Петрівні явилась земля, яка ніби доводить свою вищість над долею людини: Вийшла з мене, і ляжеш до мене у лоно.

Але Докія Петрівна інакше розуміє призначення людського існування. Для людей перетворює вона землю, щоб була багата, врожайна, красива. Тому й не страшно старій жінці вмирати — вона житиме в нових поколіннях, у плодах своєї праці:

Й нема мені краю, як ниві врожаю,
Ти лежала горбата, нужденна, безсила,
Я ж руками своїми звела тебе, знаю,
Вийшла потом і колосом заколосила.

Так звертається Докія Петрівна до землі. Помирає жінка, і:

Поклонилась земля, поклонилися люди,
На життя, на братерство, без кривди й огуди.

У поемі «Прометей» за відданість землі, за самопожертву заради кращої долі людей земля теж заступається за бійця-юнака:

І вже земля, піднявши цвіт…
Кричить: — Це наш!
Іду на звіт.

Непомітна трудівниця своєю любов’ю до землі, звитяжною працею для людей підіймається до рівня Прометеєвого подвигу, віддаючи їм усе життя, щоб доля їхня була щасливою. Велич створеного людськими руками на землі така, що їй дивуються навіть ближні й дальні планети, а для чесної трудящої людини це не подвиг, а просто сенс життя — бачити свою рідну землю вільною, щасливою, багатою:

Я радуюся, множачи життя
У вічному блакитному розгоні,
Коли земля, рожева, мов дитя,
До уст моїх кладе свої долоні.

Життя, творчість Андрія Малишка були зразком відданого служіння своєму народові. Олесь Гончар так оцінив поетичний доробок поета: «Одні зникають з життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі ж згоряють, як бійці в атаках, падають, спалені на тяжких безнастанних вогнях своєї праці і творчості. Таким уявляється мені Малишко».

Джерело: parta.com.ua
Додав на сайт: Антон Салюк

Твір: Мій улюблений твір І. Франка

Admin — Tue, 03 May 2011 08:42:40 GMT

Іван Якович Франко — визначний майстер слова. Видатний прозаїк і літературознавець, драматург і перекладач, журналіст і критик, фольклорист і етнограф. А ще — неперевершений поет-лірик. У багатогранній творчій спадщині Франка визначне місце належить його ліриці.

Простотою і глибиною своєї поезії митець мені дуже близький. Особливо зворушує його ніжна, неповторна інтимна лірика, вірші про кохання.

Мій улюблений вірш — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», який увійшов до відомої збірки поета «Зів'яле листя», що побачила світ ще 1886 року, але хвилювала, хвилює й хвилюватиме ще багато років справжніх шанувальників неперевершеного таланту Франка.

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» написана на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна...» У вірші змальовано ча рівний образ дівчини, що є водночас джерелом і радості, і муки ліричного героя. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Незвичайна врода дівчини бентежить душу юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає йому на серце. Сила і складність почуттів героя дістають своє виявлення у контрастних епітетах і порівняннях, що йдуть від народної пісні. Вродою дівчина — «з горіха зерня», а серцем — «колюче терня», уста її — «тиха, молитва», а слово — «гостре, як бритва». Очі дівчини — «темніші ночі», сама ж вона — «ясная зоря». Такі суперечності в образі коханої приводять ліричного героя до висновків, сповнених психологічного контрасту:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Проте немає підстав твердити, що лірична героїня черства чи жорстока. Суть справи складніша, адже вона не любить. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їхнім чаром, «що то запалює серце пожаром». Але для нього вона втрачена назавжди. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

Читаєш рядки чудової поезії і дивуєшся, як поетично і разом з тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, всю гіркоту нерозділеного кохання.

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» — прекрасна пісня великої любові, задушевна сповідь, що хвилює нас своєю простотою, щирістю, художньою довершеністю. Покладена композитором А. Кос-Анатольським на музику, ця поезія стала для багатьох улюбленим романсом.

Джерело: ukrlit.vn.ua
Додав на сайт: Леонід Пустовгар

Реферат: Володимир Винниченко - поетика малої прози та новелістика

Admin — Mon, 02 May 2011 14:47:55 GMT

В новелі "Момент" увага зосереджена на двох персонажах, які разом переживають екзистенційну межову ситуацію: реально опиняються на межі життя і смерті. Кожне слово, репліка сприяють глибокому розкриттю внутріннього світу героїв і формуванню їх цілісного образу. Головна колізія твору психологічна, оскільки межа життя і смерті проходить через душі героїв.
Внутрішній світ юнака-оповідача відрізняється широтою і всеохопленістю: напружене індивідуальне переживання смерті та чутливість до навколишнього світу, до найменшого вияву життя. В свідомості героя навіть смерть не вириває його з цілісного і безупинного плину життя. Смерть не є кінцем усього - навіть мертвим герой є частиною великого життя.
Завантажити реферат у повному обсязі

Джерело: parta.com.ua
Додав на сайт: Леонід Пустовгар

Твір: Народні думи невільницького циклу

Admin — Mon, 02 May 2011 07:08:05 GMT

Народ створив багато дум про турецько-татарську неволю. У них на повний голос звучить невимовна туга за рідним краєм, за «ясними зорями». Серед дум невільницького циклу помітне місце належить думі «Маруся Богуславка».

Твір утверджує високу патріотичну свідомість, вірність батьківщині, глибоке розуміння обов'язку людини перед громадою, поняття совісті і моралі. Особливо хвилює нас образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка турбується про долю своїх співвітчизників і випускає їх на волю. Маруся — дівчина з благородною, світлою душею. Вона не засуджується в думі за те, що «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, автор висловлює їй глибоке співчуття, наділяє багатьма позитивними якостями. Вона хвилюється за свій край, думає про змучених невільників, яким обіцяє:

...буду я до темниці приходжати,

Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невольників, на

волю випускати.

Коли пан турецький поїхав до мечеті, Маруся відімкнула темницю і звільнила бранців, ризикуючи своїм життям. Одного вона просила: «Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, моєму батьку й матері знати давайте...»

Маруся Богуславка — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипа, хоча відомо, що іноді українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож.

Джерело: ukrlit.vn.ua
Додав на сайт: Леонід Пустовгар