|
Реферати, шкільні твори, конспекти, білети, к/р та іншеГоловна » Твір: Мовні права й обов`язки громадян України
Твір: Мовні права й обов`язки громадян України |
Ти весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі™
І вже коли ти помиливсь у слові,
Вважай, що помилився у собі.
Б. Олійник
Чому ми знову й знову звертаємося до проблеми мовної ситуації в Україні? Бо ця проблема склалася історично, а розв'язувати її
доведеться саме нам. І поставитися до цього завдання слід украй серйозно.
У наш час якось стало дуже популярно й престижно кричати з усіх
трибун про українську самобутність, про співучу українську мову, про
чудову українську культуру. Більшість політиків та громадських діячів
вважають за потрібне говорити українською, при
цьому нещадно її калічачи, але ж називають вони себе носіями української
культури й людьми, що пропагують українське слово. Та й рядові носії
мови нерідко говорять шаблонні фрази про ставлення
до рідної мови, навіть не розуміючи їхнього змісту, але усвідомлюючи, що
так треба.
А чому ж в Україні так сталося? Чому саме ця мова, що займає місце в
світі за милозвучністю, потрапила в таке гноблене ставовище? А втім
раніше, коли всюди по рідній країні українця вборонили користуватися
своєю мовою, коли викинули з алфавіту
навіть притаманну українській мові літеру «ґ», народ наш не зламався.
Наші друкарні продовжували видавати книжки, майже нелегально, інколи за
кордоном, бо в Україні цього не дозволяла цензура. Українці співали
своїх пісень. Українці піднімалися на боротьбу, захищаючи свою культуру і
мову і в ХУІІІ, і в XIX, і навіть у XX столітті. А навіщо? Невже так
багато крові та сліз було пролито марно? Невже усі ці століття ми
боролися для того, щоб, отримавши у 1991 році незалежність, викинути, як
непотріб, те, що відрізняє нас від інших народів, робить самостійною
нацією, самими собою, — нашу рідну українську мову?
Ви можете звинуватити мене у скептицизмі, у тому, що я згущую фарби.
Однак я аж ніяк не перебільшую: ситуація зі статусом української мови в
Україні справляє досить негативне враження. І причина цього, на мою
думку, у тому, що лише одиниці знають Закон України «Про мови в
Українській РСР», а ще менше дотримуються його настанов.
Виданий Верховною Радою УРСР ще у часи існування Радянського Союзу, у
1989 році, цей закон ще й до сьогодні виступає основним документом, що
регулює мовні права й обов'язки громадян
нашої держави. Відкриваємо цей документ і читаємо: «Українська РСР
забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному
розвиткові духовних творчих сил українського народу...» Статус
державної мови передбачає, безперечно, знання цієї
мови усіма громадянами держави. А отже, усі ми за цим законом маємо
певні мовні права й обов'язки. Вони дуже прості, але виконати їх нам
чомусь нерідко буває дуже складно. А ми ж повинні усього-навсього
спілкуватися українською в усіх сферах свого життя,
писати нею, вживати у громадських установах.
Ніколи не повірю, що це дуже важко для представника по-справжньому
творчої та інтелектуальної нації. Однак спостерігаємо цілий ряд
випадків, коли основний мовний Закон не виконується: від повсякденного
спілкування до побутування мови у галузі
науки, освіти, судочинства тощо. А всього ж тільки й треба більше уваги
приділяти вивченню державної мови, культури у закладах освіти,
прищеплювати любов до рідного слова. І тоді не буде волань про насильну
українізацію, про «утиски прав російськомовного населення», а буде лише
повага до інших мов, носії яких живуть на
території України.
Адже за тим же Законом громадяни України мають і таке основне право:
«Громадянам Української РСР гарантується право користуватися своєю
національною мовою або будь-якою іншою мовою».
До речі, ті політики, які й сьогодні кричать про надання російській
мові статусу державної, тим самим виявляють незнання законів. Адже Закон
про мови гарантує вільне використання будь-
якої національної мови у різних галузях суспільного життя нарівні з
українською «у місцях проживання більшості громадян інших
національностей». Отож нема за що боротися, панове політики: російську
мову, як і ряд інших, ніхто в Україні не забороняв і не заборонятиме!
Звісно, тут може постати інше питання: а якщо в Україні можна
застосовувати для спілкування будь-яку мову, навіщо ж росіянам, татарам,
грекам та представникам інших народів вивчати українську? Напевне, це
необхідно тому, що кожна людина, яка має статус громадянина України,
повинна любити і шанувати мову тієї
країни, яка дала їй прихисток, сприйняла її як свою дитину, дала хліб і
дах над головою, права, якими зовсім не соромляться користуватися всі
ті, хто зі зневагою відгукується про українську мову.
Без опанування мови людина не може бути справжнім громадянином. І всі наші мовні обов'язки можна звести до одного: оберігати,
плекати рідне слово.
Чомусь зараз пригадалася одна яскрава картина з мого дитинства. Я у
бабусі в селі. Чорнява дівчина сидить на березі річки, її ноги ритмічно
хлюпочуть по воді, вона співає: «... і рушник вишиваний на щастя, на
долю дала». Якщо рядки цієї пісні хоч трохи вам до душі, то не все так
погано у нашому житті. У нас є надія. Надія на те, що відновимо свою
пам'ять, у якій десь глибоко схована любов до мови, що протягом століть
допомагала зберігати гідність, вистояти попри все.
Джерело: Бібліотека школяра
|
Категорія: Шкільні твори |
|
|