(за романом Ю. I. Яновського "Вершники”)
Новелу "Подвiйне коло” iз роману Ю. Яновського "Вершники” можна назвати ще одним
"листом у вiчнiсть”. Про що цей лист? Насамперед, про трагедiю людськоï душi,
що переступила святi закони Господнiх заповiдей i вчинила непрощенний грiх
Ї братовбивство.
Довгий час радянська лiтературознавча критика водила нас манiвцями навкруг цього
самобутнього роману, трактувала його як твiр, пройнятий пафосом героïки
громадянськоï вiйни. Сьогоднi ми маємо змогу поглянути на це художнє полотно
з позицiй гуманiзму, людяностi, народноï моралi й етики.
Нас вражає початок роману
Ї незвичайний i страшний водночас. У кривавий вир подiй громадянськоï вiйни
вводить нас новела "Подвiйне коло”. Явище братовбивчоï вiйни саме по собi
глибоко трагедiйне. "Люби ближнього свого, як самого себе”, "Не убий!”
Ї цi Божi заповiдi грубо порушуються на кожному кроцi, i люди, заслiпленi якимись
химерними обiцянками, коять страшний грiх, наслiдки якого вiдлунюватимуть
трагедiями не одного майбутнього поколiння.
Брати Половцi, сини "чесного чорноморського рибалки” Мусiя Половця, визначилися на
своєму життєвому шляху ще до початку революцiï; жили вiдповiдно до своïх
уподобань, намiрiв, свiтобачення. Чи можемо ми засуджувати того ж Андрiя
Ї офiцера царськоï армiï, вояку "за веру, царя i отечество”, чи Оверка
Ї палкого прихильника украïнськоï нацiональноï iдеï, чи
Панаса, вiльного, як вiтер, i непокiрного, чи Iвана, який "працював на заводi й
робив революцiю”? Нi, звичайно. Всi ми рiзнi й маємо право на свою точку зору i
своє мiсце в життi.
Родина Половцiв була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив
своïх синiв щиро поважати родиннi традицiï, бо "тому роду не буде
переводу, в котрому браття милують згоду”.
Усi ми, безперечно, розумiємо, що значить злагода в сiм’ï. Мiцна родина
Ї мiцна держава. Це iстина. Тому кожен усвiдомлює, що сiм’я
Ї це святе, недоторканне, мiцне, чисте, вiчне.
Революцiя, прогримiвши над нашою землею у жовтнi 1917-го, розвела людей в рiзнi
боки, подiлила на табори, що ворогують мiж собою. Доля братiв Половцiв у цей
важкий, трагiчний перiод iсторiï склалася вiдповiдно до ïхнiх поглядiв,
i це призвело до розриву родинного кола. У поєдинках брати, вiдчуваючи один до
одного люту ненависть, розбурхану рiзними полiтичними силами, вбивають один
одного. Живими лишаються тiльки Iван та малий Сашко, i це було iсторично
достовiрно: перемогла революцiя.
Але якою цiною дiсталася ця перемога?! Безбожною! Брат iшов проти брата, батько
проти сина, рiд проти роду. Забули сини батькову науку i гiрко та страшно
поплатилися за це десятирiччями бездуховностi, моральноï нiкчемностi,
жорстокостi, безсоромностi, пiдлоти, розстрiлiв, пiдозр, концтаборiв…
Тяжко спокутують украïнцi непростимий грiх. Яновський передбачав таку
розплату, а тому застерiгав нас вiд нехтування святими заповiдями, закликав
берегти в собi людянiсть i не втрачати ïï заради якоïсь
нереальноï i нездiйсненноï iдеï, що несе людям смерть i
нещастя.
Джерело: br.com.ua
|
