Електронна бібліотека
Дмитро Павличко: Іду по рідному селу
Іду по рідному селу... Яке то щастя - хто збагне... Дивитись, як вечірню млу Пронизує тепер ясне, Могутнє світло з хат, домів, Де каганець колись димів!
Яке то щастя - свій народ У світлі бачити! Мені Оце найбільша з нагород За всі страждання і пісні, За все, чим жив і що творив, За кожен молодий порив!
В оселях тих смачніший хліб І голосніший спів дівчат. Лиш хто на серце вже осліп, Кого струїв минулий чад, Мойого щастя не збагне, Не зможе зрозуміть мене!
|
Коментарі: 1
|
|