Вовтузяться в ґрунті гриби.
Цвітуть черемухи млосно.
Дубів золоті герби
горять під коронами сосен.
Біліють храми беріз.
То мудра і древня держава —
вкарбований профілем ліс
в черленого сонця кружала.
Тут кожен сам собі пан,
живе по своєму закону.
І сонце — найвищий Коран.
І крона — найкраща корона.
Століття — лише на розгін.
Звір'я — від мурашки до лева.
У сосен державний гімн:
«Ненавиджу дрова з древа!»
І тільки при людях, мабуть,
дерева тремтять від жаху,
бо кращих із них поведуть
ні за що ні про що на плаху.
Каліками — тими погребують.
Найкращих зрубають, повалять...
Задзвонять над ними погребно
білі дзвони конвалій.
І гірко в нічній глушині
запалять люльки серед моху
старі бородаті пні —
підданці царя Гороха.
Додала на сайт: Анна Кирилова
| 
