Електронна бібліотека
Андрій Малишко: Соняшники
Гарбуз піднімає лапаті дзвоники; Я стану у тінь, загубивши слово, Соняхи, щирі огнепоклонники, Сходу кивають злотоголово.
Кладуть без ліку поклони гарячі,
Як вигляне сонце в небесні обходини, А потім шушукають про свої невдачі, Про горе капусти й дрібної городини.
Які вони рідні, дружні та ближні При доброму вітрі, при всякій погоді! І дивляться соняхи, тягнуться, ніжні,
До сонця у небо, до сонця, та й годі!
А я посміхнуся: коли б того дива! Я ж бачив учора в саду на алеї Ішла кароока, ішла чорнобрива,— Вони й повернулись від сонця до неї...
|
Коментарі: 0
|
|