|
І В А Н
К О Т Л Я Р Е В С Ь К И Й
Н А Т А Л К А - П О Л Т А В К А
Опера малороссийская в 2-х действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:
В о з н ы й
Т е г е р в а к о в с к и й.
Г о р п и н а
Т е р п и л и х а - вдова старуха.
Н а т а л к а - дочь ее.
П е т р о - любовник Наталки.
М и к о л а - дальний родственник Терпилихи.
М а к о г о н е н к о - выборный села.
Д Е Й С Т В И Е І
Театр представляет село при реке Ворскле.
Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата
Терпилихи.
Я В Л Е Н И Е
1
Наталка (выходит из хаты с ведрами на
коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в
задумчивости и поет).
№ 1
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
(2)
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу.
(2)
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не
забуде.(2)
Єсть же люди, що і моїй завидують долі,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі?
(2)
Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. (2)
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. (2)
Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2)
До кого я пригорнуся, і хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить. (2)
Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся
в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв
пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив
мене - і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми
тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця!
Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...
Завантажити твір і читати повністю
| 
