Роздільність української історії є
великою перевагою України, якої ми не повинні боятися. Це робить нас
іншими від Росії чи Польщі. У нас неможливий міф перемоги, бо тут не
було перемоги – а була велика жертва.
Як повідомили УНІАН у
прес-службі УКУ, таку думку висловив професор Українського католицького
університету, історик Ярослав Грицак 4 травня у Львові під час круглого
столу, присвяченому обговоренню книги «Друга світова війна в історичній
пам’яті України».
Книжка «Друга світова війна в історичній пам’яті
України» створена за матеріалами Українського інституту національної
пам’яті. «Тут зібрані матеріали про причини, перебіг та наслідки Другої
світової війни для України, – розповідає відповідальний редактор
видання, академік Ігор Юхновський. – Таким чином, ми хотіли створити
певні основи історичної пам’яті української нації. Адже нація стає
нацією, коли виникає держава, а державі потрібна національна пам`ять».
У книжці також представлено карти Другої світової війни, котрі вперше перекладені з англійської мови.
На
думку Ярослава Грицака, пишучи про досвід України у Другій світовій
війні, варто дивитися не лише на 1939-45 роки, а глибше. Також
українським дослідженням бракує глобального контексту: «За статисткою,
найбільші втрати у цій війні були на території між Берліном та Москвою,
умовно кажучи на території сучасної Польщі, України, Білорусії.
Правдоподібно українське населення мало найбільші втрати під час цієї
війни, у порівнянні з будь-яким населенням будь-якої іншої країни. Але
такий висновок можна зробити лише, розуміючи глобальний контекст», –
пояснив Ярослав Грицак.
Історик наголосив – ми повинні розуміти,
що множинність історичної пам’яті є перевагою. «Прикладом може існувати
Франція чи Іспанія, яка поділена досвідом про Другу світову війну.
Спроби звести все до одного знаменника неминуче будуть послаблювати
довіру. Досвід різних регіонів неможливо інтегрувати в один, спільний.
Адже те, що відбувалося у Криму, не відбувалося на Поліссі тощо».
Професор,
завідувач кафедри ЛНУ ім. Івана Франка Леонід Зашкільняк додав, що не
можна змінити історичну пам’ять тих поколінь, які мають безпосередній
досвід війни: «Ми тільки почали переосмислювати події Другої світової
війни. Три-чотири покоління – це той період, коли історична пам`ять
пригасає і можна говорити про формування більш сталого, ідентифікованого
образу минулого», – підсумував історик.
Джерело: УНІАН
Додав на сайт: Антон Салюк
