|
|
Електронна бібліотека
У категорії матеріалів: 5
Показано матеріалів: 1-5 |
|
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
 Ранок, сірий, холодний,
мартовський ранок. Хмари темним, густим димом нависли над селом і
незграбники величезними клубками низько повзуть кудись далеко-далеко.
Січе пронизуватий, тонкий дощик і сріблястим порохом покриває і хати, і
землю, і жовто-зелену травичку, що з'явилася з-під снігу.
Читати далі!
|
Неділя. Був дощ, і надворі ще
не зовсім вияснилось. Над умитим садом стоїть туман і сірим порохом
сідає на зимну, подекуди полинялу залізну покрівлю панського будинку.
Село також у тумані, але з гори видно, як сонце прудко біжить десь із
поля, золотить баню церкви, мина чорногуза, що стоїть на клуні, і,
пливучи по хатах, наближається до економії.
Читати далі!
|
Діло вийшло так.
Кость та ще троє хлопців — Данилко, Семенець та Микита — пасли товар на лугу. Хлопці — свій, а Кость — панський.
Був вітер, та такий холодний, що чисто руки померзли, і Семенець, як
не хмурив брови, як не випинав губи, ніяк не міг скрутити цигарки з
кінського гною. Папір рвався, гній випадав, пальці стали тверді та
червоні, як молоденька морква.
Читати далі!
|
Уночі палало село. З неба
злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав і з
жахом озирався назад, на полум'я. Дерева хитались і, від страху наїживши
голі віти, ніби силкувалися втекти; а вітер гасав над полум'ям, зривав з
його головні, шпурляв ними в сусідні хати, розкидав і лютував свавільно
й безпардонно. Побіля ж полум'я бігали, метушились маленькі, безсилі
люди, ламали руки і кричали до неба, до місяця, до полум'я. Кричали до
Бога, до чорта, до людей. Полум'я ж росло, вітер грався ним, місяць з
жахом тікав серед хмар, і не було порятунку ні від неба, ні від чорта,
ні від людей.
Читати далі!
|
В житті кожної людини десь,
певно, бувають такі моменти, коли в ній з якихось невідомих закутків
виникає зовсім чужа душа (мабуть, якогось далекого прадіда, та й то не
прямої лінії), і людина раптом починає робити таке, на що сама дивиться з
великим дивуванням.
От так, очевидячки, й зо мною було під той час. Бо я таки дуже дивувався з себе.
Читати далі!
|
|
|
